Gas Foresight: як Україні заробити на трубі

Time to read
less than
1 minute
Read so far

Gas Foresight: як Україні заробити на трубі

вт, 12/03/2019 - 10:10
Posted in:
0 comments

Як на це вплине політичний порядок денний в Євросоюзі, «російський інтерес» і специфічна роль посередників

Джерело: MIND

У розпал активних консультацій про умови транзиту російського газу через Україну з 2020 року в кабінетах Єврокомісії сталася офіційна зміна влади. Минулого тижня депутати Європарламенту після довгих дискусій затвердили повний список нових єврокомісарів, які увійшли в команду Урсули фон дер Ляєн. І з 1 грудня, із запізненням на місяць, вона почала виконувати свої обов'язки на посаді глави ЄК.

Вже наступного дня відбувся перший офіційний візит Урсули фон дер Ляєн: у понеділок, 2 грудня, у Мадриді стартував Всесвітній саміт ООН з питань зміни клімату (СОР25), що триватиме два тижні. Вирішення цієї проблеми нова Єврокомісія бачить своїм пріоритетом, для чого планує амбітні перетворення в енергетичному секторі та економіці ЄС.

Не викликає сумнівів, що попереду на нас чекають палкі дискусії європейських країн щодо того, які зміни в традиційному промисловому укладі для них будуть не лише бажаними (з метою скорочення викидів парникових газів), а й вигідними для їх економічного розвитку. Нове загострення пристрастей ризикує виявитися навіть набагато сильнішим, ніж у знайомих нам обговореннях впливу газопроводу «Північний потік – 2» і російського газу на європейську енергетичну безпеку, а також ролі української ГТС на газовому ринку Європи.

Адже йдеться про те, щоб країни нарощували виробництво і споживання енергії, виробленої з відновлювальних джерел. А заразом також вирішували проблеми ефективної роботи енергоринків і розвитку конкуренції. У Польщі, наприклад, економіка якої продовжує залежати від шахтарської праці та видобутку кам'яного вугілля, вже обурені такими планами. Для Варшави скорочення залежності від російського газу зараз виявилося важливішим за екологію. Але тиск захисників клімату продовжує наростати.

Так, Європарламент 28 листопада оголосив про «надзвичайну кліматичну ситуацію». А новий президент Європейського центрального банку Крістін Лагард назвала своєю «критичною місією» мінімізацію викидів СО2. 

Не залишаються осторонь й інвестори: вони хочуть, аби компанії уважніше ставилися до екологічних ризиків і думали не лише про прибуток. У п'ятницю агентство Reuters повідомило, що ще в січні європейські керуючі з активами більш ніж на $1,2 трлн направили великій четвірці аудиторів – EY, Deloitte, KPMG і PwC – вимогу уважніше ставитися до ризиків зміни клімату. На їхню думку, аудитори його ігнорують, і це може завдати більше серйозної шкоди, ніж остання фінансова криза.

Незважаючи на складну соціально-економічну ситуацію, в якій опинилася Україна через анексію Криму Росією і збройного конфлікту на Донбасі, наша країна не ігнорує актуальні процеси в ЄС, а прагне враховувати їх у своїх реформах. Міністр енергетики Олексій Оржель заявив про плани переглянути Енергетичну стратегію України і збільшити роль ВДЕ в енергобалансі країни.

Для національної економіки не будуть зайвими також доходи від транзиту російського газу в Європу, які можуть досягати $3 млрд на рік. Забезпечити відповідні політичні та комерційні умови – одне з актуальних завдань, що стоять перед Києвом.

Які додаткові фактори та обставини здатні вплинути на можливості України заробити на експлуатації своїх газопроводів, коли їхня роль у енергопостачанні вже не виглядає такою стійкою і непорушною, як минулими роками? Про специфіку конкуренції між Україною та Росією, посередниках і взаємних інтересах у газовому бізнесі – новий тематичний випуск Gas Foresight.

 

​​​​​​Хто відповідатиме за реформу газового ринку ЄС

​​​​​​Євросоюзу потрібно вирішити непросте завдання: що робити з природним газом. Спочатку активізація його використання вважалася одним із кроків до скорочення залежності від вугілля. Але амбітні плани ЄК з декарбонізації вже вимагають перетворень у самій газовій індустрії та на газовому ринку.

Брюссель закликає інвестувати в біогаз і «зелений» водень. Але очевидно, що для країн ЄС у найближчі 10–20 років природний газ залишиться ключовим елементом енергетичної безпеки. Тому актуальним залишиться й питання скорочення залежності від російського імпорту.

Видання Politico називає п'ять головних дійових осіб європейської політики, які впливатимуть на перспективи газової галузі:

Кадрі Сімсон, єврокомісар з енергетики

Вона просуватиме програму декарбонізації ЄС, але водночас їй належить визначити оптимальну роль природного газу як «перехідного палива» від копалин до поновлюваних енергоресурсів.

Сімсон вже визнала, що «газ займатиме значне місце в процесі переходу до кліматичної нейтральності» і звернула увагу на важливість розширення можливостей ЄС для закупівель СПГ. Також новий єврокомісар бачить своїм пріоритетним завданням декарбонізацію транспортування газу за рахунок використання «зеленого» водню, який отримують з води за допомогою ВДЕ.

Сімсон доведеться підтримувати крихкий баланс між країнами Центральної та Східної Європи, які залежать від природного газу, і кліматичними амбіціями держав на півночі і заході Європи, що прагнуть використовувати «зелені» енергоресурси.

Філіп Сауке, президент Eurogas

Газові компанії не тільки стають основними учасниками дебатів про майбутнє галузі, але також шукають нові можливості для бізнесу в процесі декарбонізації. Філіп Сауке очолив європейське газове лобі, пропрацювавши до цього багато років на керівних посадах у структурі нафтогазового гіганта Total. Він упевнений, що Європа залишиться залежною від блакитного палива в довгостроковій перспективі, проте зміниться тип цього енергоносія.

«Газ має унікальну здатність підтримувати надійність поставок поновлюваних джерел енергії, одночасно поступово перетворюючись на все більш «зелене» паливо», – сказав Сауке в одному з інтерв'ю.

Він також каже про необхідність збільшувати виробництво «зелених» газів, таких як біометан і водень. Важливу роль у підтримці таких планів повинні грати субсидії і пільги, вважає Сауке. Для цього він просуває ідею про регулювання цін на «зелені» гази, щоб стимулювати їхнє виробництво таким чином, як раніше влада країн ЄС вчиняла з ВДЕ, забезпечуючи гарантії закупівель за вищою ціною. Крім того, вирішення кліматичної проблеми Сауке пов'язує із заміною вугілля на природний газ при генерації електроенергії.

Єжи Бузек, член Європейської народної партії

Колишній прем'єр-міністр Польщі більше не очолює комітет ЄП з промисловості та енергетики, але, як і раніше, відіграє важливу роль у європейській політиці. Він є одним з лобістів широкого використання природного газу для вирішення кліматичних проблем, а також більш планомірної відмови від викопних видів палива. Така позиція обґрунтована тим, що Польща – рідна країна Бузека – має намір збільшити імпорт СПГ і трубопровідні поставки з Норвегії, поступово відмовляючись від вугілля. Інша мета – скорочення залежності від російського газу.

Бузек, який протягом останніх 15 років залишався депутатом Європарламенту, минулого року виступив у ролі головного лобіста ідеї, що дія Газової директиви ЄС (яка є частиною Третього енергопакета) має поширюватися на газопроводи з третіх країн, включаючи «Північний потік – 2». Він наполягає, щоб зміни в Газову директиву були імплементовані повною мірою, незважаючи на протести Росії.

Йорго Хатцимаркакіс, генеральний секретар Hydrogen Europe

Водень – один з видів кліматично нейтрального газу, на який роблять ставку європейські політики і бізнес для декарбонізації економіки. «Зелений» водень отримують у процесі електролізу води з використанням відновлюваної електроенергії. Але більша частина доступного в наші дні водню класифікується як «сірий» – його отримують з природного газу в процесі парового риформінгу. Для цього необхідно тепло, тому частина вихідної сировини спалюється, що веде до додаткового збільшення емісії СО2.

Масштаб фінансової підтримки проектів, пов'язаних із «зеленим» воднем, а також його роль у європейському енергозабезпеченні залежить від Йорго Хатцимаркакіса, генерального секретаря Hydrogen Europe – галузевої асоціації в структурі Єврокомісії.

Хатцимаркакіс – колишній німецький депутат Європарламенту грецького походження. Він активно лобіює амбітні плани всіх сторін, зацікавлених у створенні ринку «зеленого» водню у Європі. Він переконаний, що успіх нової галузі безпосередньо залежить від розвитку необхідної інфраструктури та системних стимулів для просування цього енергоносія серед споживачів.

Дітте Юул Йоргенсен, керівник директорату Єврокомісії з енергетики

У той час як Кадрі Сімсон задаватиме напрямок усім реформам у європейській енергетиці, датчанка Дітте Юул Йоргенсен візьме на себе роль тієї людини, що допоможе їй орієнтуватися в суперечливих пріоритетах декарбонізації європейської економіки. Йоргенсен також належить вирішувати проблему скорочення хворобливої ​​залежності ЄС від імпорту російських енергоносіїв.

Її кар'єра вже три десятки років пов'язана з коридорами Берлемону (таку назву має будівля, де засідає ЄК. – Mind). Перш ніж у серпні цього року Йоргенсен почала працювати в департаменті з енергетики, вона займалася проблемами конкуренції. «Коли справа доходить до взаємодії з компаніями і урядами різних країн, критично налаштованими до планів Єврокомісії, Йоргенсен завжди знаходить можливості компромісу, вона уважно прислухається до найрізніших думок», – говорила раніше Маргрет Вестагер, яка в Єврокомісії Жана-Клода Юнкера займалася питаннями конкуренції.

 

Як змінюється роль газопроводів, коли інвестиції в газові проекти втрачають актуальність

​​​​​​Два тижні минуло відтоді, як Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) – головний фінансовий інститут ЄС, що забезпечує пільгове кредитування, – оголосив про наміри наприкінці 2021 року припинити фінансування будь-яких проектів, пов'язаних з природним газом. Такі плани змусили ще більше засумніватися в бізнес-перспективності газового видобутку та будівництва газопроводів.

Нові критерії фінансування ЄІБ зроблять набагато складнішою реалізацію газових проектів та їх кредитування. «Природний газ все активніше займає центральне місце в кліматичних дебатах, яке можна порівняти з роллю вугілля в більшості країн. Це утруднює його просування на ринку і створює передумови для падіння попиту. Але одночасно така ситуація стає серйозним стратегічним викликом для компаній, які пов'язують з газом зростання свого бізнесу в майбутньому», – пише у своєму звіті для консалтингової компанії Wood Mackenzie аналітик Ніколас Браун.

У профільній організації Eurogas прогнозують, що газовий бізнес врятує розвиток технологій з уловлювання та зберігання вуглецю, поширення водневих технологій і виробництво біогазу. «Інвестиції в модернізацію інфраструктури для газових поставок у нових умовах сприятимуть декарбонізації процесів у газовій індустрії. ЄІБ також позначив необхідність завершення вже розпочатих проектів у галузі, які мають загальноєвропейський інтерес. Важливо врахувати, що ЄІБ продовжить фінансування проектів зі встановлення невеликих газових котлів, що допомагають поліпшити якість повітря і скоротити викиди парникових газів у районах, де досі використовуються тверде паливо і нафтопродукти для опалення», – йдеться в заяві Eurogas.

Там також зазначають, що на території ЄС є обов'язковим досягнення цільових показників у використанні «зеленого» водню при транспортуванні газу для декарбонізації трубопровідних систем. До 2030 року його концентрація в газових поставках повинна становити не менше 10%, а в деяких країнах – 20%. Тому говорити про «смерть» газового бізнесу передчасно.

 

Новий привід для конкурентної боротьби України і Росії на європейському газовому ринку

Його створюють нові обов'язкові європейські стандарти з домішування «зеленого» водню в природний газ, коли він транспортується газопроводами.

Mind уже повідомляв, що асоціація Hydrogen Europe нещодавно визнала Україну основним майданчиком для виробництва «зеленого» водню в Європі. Передумови для такої знакової ролі на енергетичному ринку в нових реаліях пов'язані з можливостями України щодо розвитку сонячної та вітрової генерації. На використанні ВДЕ будується процес електролізу води для отримання «зеленого» водню, який є абсолютно кліматично нейтральним енергоносієм.

У Росії водневий потенціал пов'язаний перш за все з масштабними запасами природного газу, який також може бути сировиною для виробництва водню. Але в результаті вийде так званий сірий або блакитний водень (в обох випадках використовується процес парового риформінгу, але виробництво «блакитного» водню відбувається з одночасним уловлюванням і утилізацією парникових газів, що робить його більш безпечним для клімату).

Хоча в Росії зацікавлені в експорті водню в інші країни, передусім у Європу, але є один важливий нюанс. «Європейці хочуть споживати лише так званий зелений водень, який отримали методом електролізу води. А Росія хотіла б виробляти водень із природного газу, використавши його запаси як конкурентну перевагу. Виходить, що при експорті є обмеження, пов'язані з походженням водню», – йдеться в публікації журналу «Експерт».

Однак це не заважає «Газпрому» будувати плани з використання газопроводів «Північний потік» і «Північний потік – 2» для поставок суміші природного газу і водню в ЄС, перш за все на ринок Німеччини.

За оцінкою «Газпром експорту», ​​у сучасних газопроводах досяжна безпечна концентрація водню – до 30%. Для української газотранспортної системи, за попередніми розрахунками, цей показник може досягати 20% (при незначних інвестиціях у модернізацію).

Але можливості України заробити на поставках суміші природного газу і «зеленого» водню в Європу залежать від обсягів транспортування російського газу, а також від тривалості транзитного співробітництва «Газпрому» з ТОВ «Оператор ГТС України».

 

Навіщо потрібні посередники при поставках газу в Україну

Останнім часом найактивніші дискусії ведуться про те, чи буде благом відновлення прямих поставок газу на український ринок від «Газпрому». Такий сценарій не виключений у результаті нових домовленостей Києва та Москви щодо умов транзиту російського газу через Україну з наступного року, а також погашення штрафних санкцій за результатами судових суперечок «Нафтогазу» і «Газпрому» в Стокгольмському арбітражі.

Але питання про посередників у газових поставках на український ринок залишається реальністю. Правда, зараз про них більше говорять у контексті імпорту американського СПГ, а не співпраці з «Газпромом», з яким вже був прецедент участі посередника RosUkrEnergo як «центру узгодження економічних інтересів Росії та України» (так говорилося на офіційному сайті зареєстрованого в Швейцарії трейдера).

Негативний шлейф від цієї українсько-російської історії тягнеться досі, хоча посередники – невід'ємна складова бізнесу, і вони можуть бути корисними. Справа в тому, що приватні компанії – постачальники газу з країн з розвиненою ринковою економікою (таких як США) найчастіше воліють не вести безпосередньо справи з державними компаніями типу «Нафтогазу», бо для них це пов'язано з додатковими політичними і корупційними ризиками. Обмежити вплив таких ризиків і покликані посередники, що виступають проміжною ланкою при укладанні контрактів на поставку газу, хоча можливо і прикриття за їх допомогою тіньових домовленостей.

Участь посередників в угодах для поставок американського СПГ на український ринок згадувалася в обговоренні причин відставки міністра енергетики США Ріка Перрі (з 1 грудня він покинув свій пост).

Хоча, як зазначило агентство Associated Press, техаське коріння Перрі забезпечило йому зв'язки з нафтогазовими компаніями, які займаються експортом у Європу. Але немає жодних підтверджень, що Перрі організовував сумнівні угоди з природним газом на користь своїх друзів.

«Корупція ускладнює бізнес в Україні, вона здатна зв'язати газові поставки з шахрайством і підступними інтригами. До того ж у країні немає СПГ-терміналів та іншої інфраструктури, щоб вільно забезпечувати прямий імпорт природного газу. Тому український ринок має набагато меншу цінність для західних виробників і постачальників СПГ, ніж, наприклад, Польща», – пише Associated Press.

У публікації агентства також цитується Едвард Чоу, експерт з енергетичної політики східноєвропейського регіону з Центру стратегічних і міжнародних досліджень у Вашингтоні. «Світ, у якому Рік Перрі просував інтереси американського СПГ, багатий незначними персонажами, які позиціонують себе як посередники з широкими політичними зв'язками. Такі люди завжди є на ринку, вони зазвичай прагнуть привернути до себе увагу обіцянкою багатомільярдних угод, але насправді навряд чи здатні досягти конкретного результату», – підсумував співрозмовник AP.

 

Чи необхідний довгостроковий транзитний контракт

Популярні дискусії про майбутнє українських газопроводів посприяли виникненню ілюзії, що довгостроковий транзитний контракт з «Газпромом» – це винятковий інтерес Києва. Насправді тут фігурує обопільний інтерес сусідніх держав, відносини яких зіпсовані політичним протистоянням.

Обсяги російських поставок газу через Україну на ринки країн ЄС – це не лише доходи українського бюджету від експлуатації інфраструктури і можливості для «Газпрому» використовувати резерви підземних сховищ газу на західноукраїнському кордоні, щоб оперативно покрити піковий попит споживачів у опалювальний сезон.

Газ за своєю природою – це інертний товар, видобуток якого складно зупинити за короткий час, якщо падає попит. Можливості для зберігання його надлишку обмежені резервами ПСГ. А без довгострокових контрактів з покупцями і транзитними державами складно забезпечити ефективну бізнес-модель розробки родовищ.

Але проблеми «Газпрому» створює не тільки відсутність довгострокового контракту на транспортування газу з Україною, коли будівництво альтернативних маршрутів розтягується в часі через ринкові конфлікти і політичні протистояння. Розвиток СПГ-технологій скоротив залежність споживачів від трубопровідних поставок, прив'язаних до певного регіону. Природний газ все більше перетворюється на дискретний товар, у торгівлі яким географічне походження втрачає колишню значимість.

З цієї самої причини – у результаті лібералізації газових поставок – зменшується не лише конкурентоспроможність російського газу, але і української ГТС. Однак це не заважає їй залишатися помітним активом на ринку, роль якого ще не вичерпана.