Джерело: Forbes 

Експорт енергоносіїв давно вважається машиною заробітку грошей для Москви. Він не лише наповнив військову скриню Кремля, але й створив величезні особисті статки для російських лідерів та пов'язаних з ними олігархів. Але у 2025 році картина російської енергетики стала набагато складнішою. Російський енергетичний сектор є тепер не лише стратегічним активом, але й джерелом вразливості, оприявленим війною, санкціями та асиметричними атаками. 

Київ це розуміє. У 2025 році Україна посилила свою кампанію проти російської нафтопереробки. Москва посилила свої удари по цивільній енергетичній мережі України, нафтовим портам і терміналам, а також танкерам. Захід із запізненням вжив заходів проти тіньового флоту Росії. Китай посилив контроль над експортом російського газу. А «Росатом» зіткнувся з обмеженнями своєї експансії за кордон, навіть при тому, що фінансові обмеження виявилися всередині країни. 

Для Росії енергетика залишається центральним фактором отримання перемоги у війні та основним засобом, за допомогою якого країна наповнює свою скарбницю та підтримує свою оборонно-промислову базу. Однак система перебуває під зростаючим навантаженням, що може підірвати Росію в довгостроковій перспективі, якщо не буде досягнуто постійного, сталого припинення вогню з незмінними міжнародними гарантіями. 

1: Російський нафтохімічний сектор під вогнем 

Протягом минулого року Україна завдала ударів по російській нафтохімічній промисловості та зробила їх основною частиною свого стратегічного контрнаступу. Київські війська здійснили понад 140 атак, що перевищує статистику за всі попередні воєнні роки разом узяті. 

Ці атаки є стратегічними. Українські цілі покращилися як за глибиною, так і за координацією. Нафтопереробні заводи, трубопроводи, експортні термінали та порти зазнавали ударів неодноразово. Новоросійськ, Туапсе та Усть-Луга були атаковані неодноразово. Нафтопровод «Дружба» зіткнувся з постійними перебоями. Безпілотники далекого радіусу дії завдали ударів глибоко в центральній Росії та в регіоні Поволжя, а також долетіли аж до Орська, Пермського краю та Татарстану, до 1700 км на схід від фронту. Офшорна інфраструктура більше не є забороненою ціллю. Україна зробила безпрецедентні кроки, атакувавши тіньовий флот у Чорному морі та завдавши удару по двох нафтових платформах у Каспійському морі. 

Наслідки посилилися. Росія переробила на 3-6 відсотків менше нафти порівняно з минулим роком, але вплив цього зменшення був величезним. Москва запровадила заборону на експорт бензину та зіткнулася з дефіцитом дизельного палива, що ускладнило військову логістику поблизу фронту. У цивільних регіонах виникли черги за паливом та зростання цін. Пошкодження нафтопереробної та нафтохімічної інфраструктури знизило експортну маржу та уповільнило грошовий потік. Російська держава історично не мала сильного досвіду протистояння внутрішньому тиску під час воєн у далеких країнах (наприклад, російсько-японська війна 1904-1905 років та війна в Афганістані 1979-1988 років), тому енергетичний наступ України, ймовірно, матиме вирішальний вплив, якщо його достатньо посилити. 

2: Кампанія Росії проти енергетичної інфраструктури України 

Росія продовжувала постійні атаки на цивільну енергетичну систему України. У 2025 році електростанції, підстанції, лінії електропередачі та газова інфраструктура зазнали повторних ударів, які посилилися напередодні зими. Ця стратегія не нова. Росія розраховувала на те, що замерзання українців взимку 2022 року призведе до повного колапсу. Очевидно, Москва прорахувалася. Цього року рівень атак посилився. Остання російська атака в ніч на 26 грудня, як повідомляється, включала 500 безпілотників та 40 ракет, в результаті яких одна людина загинула, тридцять отримали поранення, а тисячі людей у Києві залишилися без електрики та опалення. Це, ймовірно, ознака того, що Росія менше вірить у свою здатність захопити будь-яку інфраструктуру цілою. 

Сукупна шкода була серйозною. До середини 2025 року Україна втратила понад половину своїх загальних потужностей з виробництва електроенергії. Оскільки теплова генерація значною мірою деградувала на початку війни, Росія все частіше атакувала газову інфраструктуру. Повторні удари по газових об'єктах порушили виробництво, транзит та теплопостачання. Атомні електростанції уникли прямих ударів, але атаки на лінії електропередач призвели до скорочення виробництва, що виявило системну крихкість мережі, а не вразливість реакторів. 

3: Тіньовий флот та межі західних санкцій 

Заходу знадобилося чотири роки, щоб запровадити санкції проти російського танкерного флоту. Як і у випадку з атаками на російську енергетичну інфраструктуру, було втрачено дорогоцінний час. Україні було б краще, якби ці санкції набули чинності у березні 2022 року. У 2025 році західні уряди нарешті посилили санкції проти російського «тіньового» флоту, але ці зусилля залишилися незавершеними. У січні адміністрація Байдена, йдучи у відставку, запровадила санкції проти 183 танкерів, що стало найбільшим окремим санкційним накладенням за весь час війни. ЄС та Велика Британія послідували за цим, розширивши списки, заборонивши страхування та ввівши обмеження на порти. До середини року ЄС запровадив санкції проти понад 550 суден, що поставило під певні обмеження приблизно дві третини російського флоту. 

Структура флоту поглинула цей шок. За оцінками, його розмір становить від 900 до 1600 суден. Багато з них працюють під непрозорою власністю, під дозвільними прапорами та з не-західним страхуванням. Коли судна були санкціоновані, на озброєння надходили нові. Застосування санкцій у відкритому морі залишалося обмеженим, без єдиного реєстру та з небажанням ескалації. 

Вплив був реальним, але не руйнівним. До кінця 2025 року експорт російської морської нафти впав до середнього показника за чотири тижні в 3,36 мільйона барелів на день, що є найнижчим показником з середини 2023 року. Доходи знизилися на тлі історично низьких цін на нафту. Проте тіньові танкери продовжували перевозити основну частину російської морської сирої нафти, переважно до Китаю та Індії, навіть коли ці потоки дедалі більше потрапляли під пильну увагу США. Зрив тіньового флоту є дуже перспективним, якщо правоохоронні заходи будуть посилені, а США та Європа скоординують свої дії, що малоймовірно на тлі зростаючої напруженості між адміністрацією Трампа та європейськими столицями. 

4: Сила Сибіру–2 та зростаюча залежність російської енергетики від Китаю 

У 2025 році Росія досягла прогресу в будівництві трубопроводу «Сила Сибіру–2» після років затримок. Як було оголошено під час саміту Шанхайської організації співробітництва, проект передбачає щорічне транспортування 50 млрд куб. м газу із Західного Сибіру до Китаю через Монголію. У поєднанні з іншими маршрутами, запланованим розширенням точки продажу та враховуючи цей останній проект, російський експорт до Китаю може наблизитися до 106 млрд куб. м на рік. 

Проект розроблений для перенаправлення газу, який Європа більше не купує. Однак обмеження є значними. Витрати на будівництво майже у 25 мільярдів доларів США ляжуть переважно на «Газпром». Ціноутворення залишається непрозорим і, можливо, буде близьким до субсидованих внутрішніх тарифів Росії, що відображає вплив Китаю. Будівництво може тривати майже десять років. Найголовніше, що трубопровід закріплює роль Росії як молодшого постачальника в енергетичному порядку, зосередженому на Китаї. Москва жертвує автономією заради доступу до ринку. 

5: Розширення Росатома та його обмеження 

У 2025 році Росатом виділявся як один з небагатьох російських державних чемпіонів, які досі розширюють свою діяльність за кордон. Ядерний гігант досі лідирує у світі в розробці майбутніх реакторів. Казахстан обрав Росатом для будівництва своєї першої атомної електростанції, що стало значною перемогою на тлі конкурентів. Розпочалася підготовка майданчика, що закріпило Росію в енергетичному балансі Казахстану на десятиліття. В Узбекистані Росатом погодився побудувати гібридну модель, що поєднує малі модульні реактори з великими блоками ВВЕР. Проекти також просунулися в Туреччині, Єгипті та Бангладеші. 

Однак, поряд з успіхом, виявилися й обмеження. Російські енергетичні чиновники визнали прогалини у фінансуванні після 2027 року та припустили, що можуть знадобитися державні субсидії. Затримки на турецькій АЕС «Аккую» відображали заморожені кошти та напругу в ланцюжку поставок. «Росатом» залишається конкурентоспроможним на світовому рівні, але китайська CNNC дихає йому в шию та протистоїть жорсткій світовій конкуренції. Тривале розширення все більше випробовуватиме фінансову спроможність Росії на тлі тривалої війни та санкцій.