1 minute
Чому енергетичний перехід буде таким складним
Джерело: The Atlantik
До кінця не зрозуміло, наскільки світ залежить від нафти та газу.
Автор: Деніел Єргін
Щоб оцінити всю складність конкуруючих вимог, що існують між діями, спрямованими на боротьбу зі зміною клімату, та постійною потребою в енергії, розглянемо для прикладу історію з нагородою, яку переможці настільки не хотіли отримати, що навіть не спромоглись забрати.
Все почалося з того, що Innovex Downhole Solutions, компанія з Техасу, США, яка надає технічні послуги для нафтогазової галузі, замовила компанії North Face 400 курток зі своїм корпоративним логотипом. Але відома на весь світ компанія з виробництва верхнього одягу відмовилася виконати замовлення. North Face заявили, що вони є «політично обізнаним» брендом, що не буде виробляти продукцію, яку прикрашатиме логотип компаній, що якимось чином пов’язані з «тютюном, сексом (включаючи клуби для чоловіків) та порнографією». На думку North Face, нафтогазова галузь потрапила до тієї ж категорії, і вироблення курток для Innovex Downhole Solutions суперечило б цінностям компанії. Цей продаж, за словами North Face, суперечив би її «цілям та зобов'язанням, що пов'язані із стабільністю та захистом навколишнього середовища», куди також входить план з використання якомога більшої кількості перероблених та відновлюваних матеріалів у виробництві одягу компанії в майбутньому.
Але, як виявилось, бізнес North Face залежить не лише від людей, що люблять відпочинок на свіжому повітрі, але й від нафти та газу: щонайменше 90 відсотків матеріалів, що застосовувались під час виробництва їх курток – це дистиляти нафти, отримані з нафти та природного газу. Більше того, багато курток і матеріалів, з яких вони виготовляються, виробляються в таких країнах, як Китай, В'єтнам і Бангладеш, а потім доставляються у США на суднах, що заправляються нафтою. Ще більше ускладнює справу той факт, що незадовго до того, як North Face відхилила замовлення Innovex Downhole Solutions, її власник збудував новий ангар в аеропорту Денвера для літаків компанії, і всі вони оснащені двигунами, що працюють на авіаційному пальному. Фінальним акордом у демонстрації очевидної суперечності у політиці компанії стало вручення їй Нафтогазовою асоціацією Колорадо (Colorado Oil and Gas Association) нової нагороди – Customer Appreciation Award – адже North Face є «дійсно особливим замовником нафти та газу». Це і є та сама нагорода, якою компанія North Face знехтувала.
Різні люди можуть по-різному сприйняти цей епізод. Центральне місце у діях, спрямованих на боротьбу з проблемою зміни клімату, займає перехід від вуглецевого палива до відновлюваних джерел енергії і водню. Цей підхід окреслили на історичній конференції з питань зміни клімату COP26 в Глазго, Шотландії, особливо наголошуючи на необхідності якомога швидше діяти, і діяти рішуче, підкріплюючи план низкою важливих ініціатив, у тому числі ринками вуглецю, та зобов'язаннями країн знизити викиди CO2 в атмосферу до нуля до 2050 року. Історія компанії North Face, однак, є яскравим прикладом того, що енергетичний перехід є набагато складнішим, ніж здається на перший погляд.
Нова енергетична криза
Немов навмисно, щоб нагадати людям про труднощі, на конференції в Глазго з'явився найнебажаніший гість: енергетична криза, яка охопила Європу та Азію. Енергетичні кризи традиційно починаються з нафти, але нещодавня криза була викликана нестачею вугілля та зрідженого природного газу (ЗПГ). Це призвело до різкого стрибка цін, порушення постачання електроенергії до Китаю, що в свою чергу призвело до необхідності нормування подачі електроенергії в країні, закриття заводів і подальших збоїв у ланцюгах постачання товарів до Сполучених Штатів Америки.
У Європі брак електроенергії посилювалася низькою швидкістю вітру у Північному морі, що на деякий час різко знизило вироблення електроенергії морськими вітряними турбінами для Великобританії та країн Північної Європи. Ціни на газ, вугілля та електроенергію злетіли – у випадку зрідженого природного газу – аж у сім разів. Заводи, що не могли дозволити собі такі раптові високі витрати на енергію, зупинили виробництво, зокрема заводи у Великій Британії та Європі, що виробляють добрива, необхідні для весняного сільськогосподарського сезону.
Слідом за іншими видами палива, ціни на нафту досягли діапазону у 80 доларів. За прогнозами, у випадку зниження балансу між попитом та пропозицією, ціна на нафту може перевищити 100 доларів за барель. Ціни на бензин досягли рекордного рівня у Сполучених Штатах Америки, і це турбує політиків, які знають, що таке підвищення матиме негативні наслідки для діяльності компаній. Це – поряд з погіршенням інфляції – є причиною того, що адміністрація Байдена попросила Саудівську Аравію і Росію поставити на ринок більше нафти, але поки що безрезультатно. Напередодні Дня подяки адміністрація у координації з іншими країнами оголосила про найбільший в історії викид нафти зі стратегічних нафтових резервів уряду США для стримування зростання цін.
Чи є цей енергетичний шок разовим результатом унікального збігу обставин? Чи ця криза стане першою з кількох наступних, спричинених надмірною напругою для швидкого досягнення цілей зі скорочення викидів вуглецю до 2050 року – потенційно передчасним припиненням інвестування у вуглеводні, провокуючи майбутні потрясіння? Якщо це разова подія, то за кілька місяців криза мине. Але якщо нестача енергії триватиме, уряди будуть змушені переглянути терміни та підхід до досягнення своїх кліматичних цілей. Нинішній шок став саме таким прикладом: хоча Великобританія закликає припинити використання вугілля, вона все ж була змушена перезапустити законсервовану вугільну електростанцію, щоб поповнити нестачу електроенергії.
Жан Пізані-Феррі, французький економіст і колишній радник президента Франції Еммануеля Макрона, є одним із найвідоміших речників, які вказують на наслідки, що можуть виникнути внаслідок надто швидких дій. У серпні, ще до того, як почалася нинішня енергетична криза, він попереджав, що надмірне прискорення переходу від викопного палива призведе до серйозних економічних потрясінь, подібних до нафтових криз, що вразили світову економіку в 1970-х роках. «Політики, - писав він, - мають бути готовими до важкого вибору».
Інший енергетичний перехід
Термін «енергетичний перехід» чомусь звучить так, ніби це просте переміщення з однієї реальності до іншої. Насправді все набагато складніше: впродовж всієї історії енергетичні переходи були важкими, а цей буде навіть складнішим, ніж будь-який з попередніх. У своїй книзі «Нова карта» я пов'язую початок першого енергетичного переходу з січнем 1709, коли англійський слюсар на ім'я Абрахам Дарбі виявив, що він може робити якісніше залізо, використовуючи вугілля, а не деревину для обігріву. Але цей перший перехід не відбувся швидко. XIX століття відоме як «століття вугілля», але, як зауважив учений-технолог Вацлав Сміл, лише на початку XX століття вугілля фактично витіснило деревину як джерело енергії №1 у світі. До того ж, всі попередні енергетичні переходи були ознаменовані «додаванням енергії» - одне джерело накладалося на інше. Нафта, відкрита у 1859 році, до 1960-х років потіснила вугілля на позиції основного джерела енергії у світі, однак при цьому сьогодні у світі використовується майже втричі більше вугілля, ніж у 60-х роках.
Що стосується енергетичного переходу, що на нас чекає, то він буде зовсім іншим. Це вже буде не «додавання енергії», а майже повна відмова від енергетичної основи сьогоднішньої світової економіки розміром 86 трильйонів доларів, яка отримує 80 відсотків енергії з вуглеводнів. Замість неї планується створити чисту безвуглецеву енергетичну систему, яка, хоч і включатиме уловлювання вуглецю, але така система вже потребуватиме приблизно 185 трильйонів доларів у 2050 році. Зробити це менш ніж за 30 років і досягти значних змін у наступні дев'ять – надзвичайно складне завдання.
Ось де труднощі стають очевидними. На відміну від ситуації з верхнім одягом, яку ми розглянули вище, найчастіше людям важко осягнути ступінь залежності світу від нафти та газу. Справа не лише у переході від автомобілів, що їздять на бензині, на електричні, які, до речі, на 20 відсотків складаються із пластику. Йдеться про відмову від усіх інших способів використання пластмас та інших похідних нафти та газу. Пластмаси використовуються у вітряних вежах та сонячних батареях, а мастила необхідні для змащення вітряних турбін. Корпус вашого мобільного телефону зроблений з пластику, і оправи ваших окулярів, ймовірно, також, як і багато інструментів в операційних у лікарнях. Каркаси літаків Boeing 787, Airbus A350 та F-35 Joint Strike Fighter виготовлені з високоміцного вуглецевого волокна, отриманого з нафти. Очікується, що у найближчі два десятиліття кількість пасажирських літаків збільшиться вдвічі. Вони навряд працюватимуть на батарейках.
Нафтопродукти також відіграли вирішальну роль у боротьбі з пандемією – від засобів захисту для персоналу швидкої допомоги до ліпідів, що входять до складу вакцин Pfizer та Moderna. Болить голова? Ацетамінофен, включно з такими брендами, як Тайленол та Панадол, є продуктом нафтового походження. Іншими словами, продукти з нафти та природного газу глибоко вкоренилися у сучасному житті.
Новий “поділ світу”?
Є ще одна обставина, що виходить за межі технічних проблем. Назвемо її новим «розподілом світу на північ і південь». Початковий розрив виник внаслідок економічної боротьби в 1970-х роках між розвиненими країнами Північної півкулі та країнами, що розвиваються (і колишніми колоніями) Південної півкулі. Це було десятиліття, коли ОПЕК увірвалася на світову арену, з ціною на нафту у центрі всіх боїв. Напруга через цей розподіл з часом знизилась з розвитком глобалізації, підйомом ринків, що розвиваються, і посиленням економічної інтеграції.
Сьогодні ж формується розподіл іншого характеру – між підходами, як боротися з проблемою зміни клімату. Розподіл знову виникає між розвиненими країнам, та країнами, що розвиваються, але контури цього разу змінились. Для розвинених країн, що було окреслено на конференції з питань зміни клімату в Глазго, клімат є проблемою, що потребує негайного вирішення, і політичні лідери часто називають це питання «екзистенційним». А от країни, що розвиваються, окрім проблеми зміни клімату стикаються і з іншими екзистенційними питаннями. Вони намагаються відновитися після COVID-19, направляють сили на скорочення бідності, борються за економічне зростання, покращенням здоров'я населення та намагаються підтримувати соціальну стабільність.
Для Індії це питання «енергетичних переходів» - у множині – в Індії дохід на душу населення становить лише одну десяту від показника Сполучених Штатів. Уряд прем'єр-міністра Нарендри Моді окреслив дуже амбітні цілі щодо енергії вітру, сонячної енергії та водню і поставив собі за мету скоротити викиди CO2 до нулю до 2070 року. Однак він також проголосив, що Індія продовжить використовувати вуглеводні для досягнення найближчих пріоритетів. Як йдеться в офіційному звіті уряду, «Енергія – це основа процесу розвитку будь-якої країни».
«Наші потреби в енергії величезні. Поєднання всіх придатних для експлуатації енергетичних ресурсів – єдиний можливий шлях уперед у наших реаліях», – повідомив мені Дхармендра Прадхан, донедавна міністр нафти та природного газу Індії, зараз міністр освіти. «Індія проводитиме енергетичний перехід по-своєму».
Таким чином, у той час як Європейський Союз обговорює, чи відіграє природний газ будь-яку відповідну роль у його майбутній енергетичній програмі, Індія будує систему інфраструктури природного газу вартістю 60 мільярдів доларів, щоб зменшити свою залежність від вугілля, тим самим зменшуючи забруднення повітря у містах та скорочуючи викиди вуглецю. Країна також постачає пропан жителям сіл, щоб їм більше не доводилося готувати на дровах та використовувати відходи, таким чином зменшуючи рівень захворювання населення та передчасних смертей внаслідок забруднення повітря у приміщеннях.
Схожу думку висловив віце-президент Нігерії Ємі Осінбаджо, під час нашої з ним розмови цього року. «Сам термін «енергетичний перехід» є дуже неоднозначним», - почав він. Іноді ми схильні зосереджуватися лише на одному елементі переходу. Але насправді цей енергетичний перехід сам по собі є багатовимірним» і має враховувати «різні реалії різних економік і передбачати різні шляхи до зниження викидів CO2 в атмосферу».
Осінбаджо особливо стурбований тим, що європейські банки та міжнародні фінансові інститути «забороняють» фінансування розробки вуглеводнів, особливо природного газу, через проблеми, пов'язані зі зміною клімату. "Обмеження розвитку газових проектів створює великі проблеми для африканських країн, при тому, що їх вплив на глобальний рівень викидів є незначним", - сказав він. Він додав, що природний газ і зріджений природний газ «вже замінюють величезну кількість вугільних та гасових кухонних плит, які найбільш широко використовуються для приготування їжі, і, таким чином, щорічно рятують мільйони життів, які були б втрачені через забруднення повітря усередині приміщень».
Аісату Софі Гладіма, міністр енергетики Сенегалу, висловилася лаконічніше: Обмежити кредитування на розвиток нафтогазової галузі, за її словами, «це те саме, що прибрати сходи і попросити нас стрибати чи літати».
Більше того, багато країн, що розвиваються, і є виробниками енергії, залежать від експорту нафти і газу для задоволення потреб бюджету країни і соціальних витрат. Незрозуміло, яким чином замінити ці прибутки. У жовтні високопоставлений урядовець США попередив американські компанії про «регулюючі міри» та інші потенційні штрафи, якщо вони інвестуватимуть в африканські нафтогазові ресурси. Тим не менш, немає жодної реальної альтернативи для Нігерії з населенням понад 200 мільйонів чоловік і доходом на душу населення, що становить одну 12-у частину цього показника у Сполучених Штатах, і яка залежить від експорту нафти та газу на 70 відсотків її бюджету та 40 відсотків розміру її ВВП.
«Африка не стала причиною зміни клімату, і обсяги викидів парникових газів в атмосферу є незначними», – підкреслює Хакім Бело-Осагі, старший викладач Гарвардської школи бізнесу, що спеціалізується на бізнесі та економіці Африки. «Ковід підірвав фінанси багатьох африканських країн, і не можна очікувати, що африканські країни вмить скоротять виробництво викопного палива, оскільки воно необхідне для фінансування ряду африканських країн».
Чи призведе новий розподіл на північ та південь до розколу у глобальній політиці? У якості раннього індикатору можна подивиться, що буде відбуватись впродовж наступних двох років у світовій торгівлі. Зростання торгівлі та можливості, які вона надала країнам, що розвиваються, багато в чому зменшили початковий розрив. Але ознаки нової напруженості, безперечно, є. Європа рухається до створення «механізму коригування вуглецевих кордонів», що є складною назвою для фактичного тарифу на викиди вуглецю. Він оцінюватиметься за показником «вуглецевості», тобто кількістю вуглецю, витраченої під час виробництва продукту. Європа розглядає такі тарифи як спосіб розповсюдження та схвалення її політики та цінностей щодо зміни клімату в усьому світі, забезпечуючи при цьому захист європейських галузей, які несуть вищі витрати через механізми тарифування викидів вуглецю. ЄС починає з тарифів лише на певні товари, але очікується, що цей список значно розшириться. Адміністрація Байдена також думає про запровадження тарифів на викиди вуглецю. Тим не менш, країни, що розвиваються, вважають такі кроки дискримінаційними, бо вони є спробою нав'язати їм європейську політику.
Паризька кліматична конференція 2015 р. відповіла на питання «Що є ціллю у боротьбі зі зміною клімату?» - скорочення викидів вуглецю до нуля. Конференція COP26 у Глазго зробила кілька значних кроків уперед у питанні «яким чином досягти цієї мети?» Але що стосується енергетичного переходу – нам ще доведеться багато дізнатися про труднощі, які чекають попереду.
Деніел Єргін – автор книги «Нова карта: енергія, клімат і зіткнення націй», в якій описується нинішня напруженість у Південно-Китайському морі. Серед його книг також виділяються «Пошуки» та «Приз», за які він отримав Пулітцерівську премію.