Ми хочемо власноруч знищити державну економіку?

Time to read
less than
1 minute
Read so far

Ми хочемо власноруч знищити державну економіку?

пн, 04/04/2022 - 17:44
Posted in:
0 comments

Джерело: F.A.Z.

Хімічна компанія BASF – один з найбільших споживачів енергії в Німеччині. Генеральний директор Мартін Брудермюллер вважає безвідповідальним бойкот імпорту російського природного газу. Багато німців недооцінюють ризики.

Пане Брудермюллере, ваша компанія – один із найбільших покупців та споживачів енергії в Німеччині. Скажіть, чи погоджуєтеся ви з думкою, що через імпорт нафти й газу з Росії ми продовжуємо фінансувати війну Володимира Путіна? 

Жахливі новини та фотографії з України теж проникають мені під шкіру. Я сподіваюся, що санкції спрацюють і війна закінчиться якомога швидше. Проте факт залишається фактом, поставки російського газу досі були основою конкурентоспроможності нашої галузі. Тепер ми повинні швидко замінювати російський газ під високим тиском обставин. Але мусимо й усвідомлювати, що, наприклад, поставки рідкого газу зі США призведуть до істотного зростання цін на енергоносії і не можуть бути реалізовані одним натисканням кнопки – це виклик для конкурентоспроможності німецької та європейської промисловості.

Чи можлива негайна відмова від російського газу?

Те, що ми всі зараз на 2 градуси зменшуємо опалення, нічого не змінить. Росія покриває 55 відсотків німецького споживання природного газу. Якби вони зникли за одну ніч, багато чого тут завалилося б: в нас був би високий рівень безробіття, повсюди банкрутство компаній. Таке рішення призведе до незворотної шкоди. Говорячи прямо: це може привести німецьку економіку до найгіршої кризи з часів закінчення Другої світової війни та знищити наше процвітання. Зокрема, для багатьох малих і середніх компаній це означає кінець. Ми не можемо так ризикувати!

Як скоро ми зможемо відмовитися від російського газу?

З поспіхом – за чотири-п’ять років.

А якщо, наприклад, вимога Путіна про оплату в рублях призведе до негайної зупинки поставок?

Зупинка поставок на короткий час, можливо, відкриє очі багатьом - з обох сторін. Вона дозволить прояснити масштаби наслідків. Але якщо йтиметься про довгу відсутність поставок російського газу, то тут, у Німеччині, справді виникне проблема. У BASF нам доведеться скоротити або повністю припинити виробництво на нашому найбільшому заводі в Людвігсхафені, якщо поставки назавжди впадуть нижче 50 відсотків нашої максимальної потреби в природному газі. Міністр Хабек уже привів план для аварійних ситуацій в газовій промисловості до стану «бойової готовності».

Але деякі відомі економісти називають швидкий бойкот керованим.

Дозвольте мені бути абсолютно ясним: найголосніше чути тих, хто на даний момент не несе відповідальності. Неможливо бути настільки легковажним, коли особисто несеш відповідальність за багатьох людей. Тут, у Людвігсхафені, наша компанія виробляє продукцію і для фармацевтичної промисловості, і для інших життєво важливих галузей. Все це набагато складніше, ніж деякі описують у своїх моделях.

Якщо ми зараз дозволимо Путіну уникнути енергетичного ембарго, чи не буде економічна шкода в кінцевому підсумку ще більшою, коли він почне атакувати інші країни?

Не існує чіткого поділу на чорне й біле в цій ситуації. Абсолютно незрозуміло, чи дійсно ембарго покладе кінець війні. Я вас ще раз питаю: ми хочемо з розплющеними очима знищити всю нашу економіку? Яку ми створювали десятиліттями? Я вважаю, що такий експеримент був би безвідповідальним. І якби громадяни знали його реальні наслідки, більшість виступила б проти.

Німці недооцінюють наслідки?

Багато хто має помилкові уявлення. Я часто помічаю це в розмовах. Люди не бачать жодного зв’язку між енергетичним ембарго і власною роботою. Неначе наша економіка і наше процвітання – міцніші за каміння.

Чи існує для вас межа, перетнувши яку Росія зробить енергетичне ембарго неминучим? Якщо Путін використає хімічну зброю, наприклад?

Ми вже створили дуже сильну базу санкцій проти Росії. Російська економіка не протримається довго без постачання напівпровідників і запчастин. Ми вже створили сильний тиск, який дає ефект.

Через високі ціни на газ компанія BASF скоротила виробництво аміаку для добрив. Що це означатиме для продовольчої сфери?

Це катастрофа, і наступного року ми це відчуємо ще чіткіше, ніж цього. Оскільки більшість добрив, які цього року потрібні аграріям, вже закуплені. У 2023 році буде дефіцит, і тоді бідні країни, зокрема в Африці, більше не зможуть дозволити собі купувати основні продукти харчування. Є ризик голоду.

Дочірня компанія BASF Wintershall Dea до сих пір видобувала багато природного газу в Росії. Що буде з цим бізнесом?

Враховуючи нинішні події, вже не можна уявити енергетичного партнерства з Росією в майбутньому. Wintershall Dea чітко позиціонує себе тут. Але поки зовсім незрозуміло, що буде далі з активами в Росії. Поки що немає шляхів для вирішення, лише волевиявлення буде тут недостатньо.

Ваш партнер у Wintershall Dea — олігарх Михайло Фрідман. Співпраця з ним більше неможлива, чи не так?

Він потрапив під санкції. Нам не дозволено зв'язуватися з ним.

Чи не були ви занадто наївні, заключаючи газові угоди з Росією?

Разом з багатьма іншими компаніями за підтримки політиків ми десятиліттями створювали важливе та конкурентоспроможне енергопостачання для Німеччини та Європи. Це було важливим будівельним матеріалом для економічної потужності Німеччини. Донедавна ніхто не міг передбачити нинішню ситуацію.

У 2015 році ви уклали обмінну угоду з «Газпромом», за якою продали газосховища в Німеччині, а натомість отримали газові родовища в Сибіру. На той час вона вже була суперечливою.

Не в останню чергу це рішення було пов’язане з вимогами Комісії ЄС, яка розпорядилася розділити інфраструктуру та торгівлю газом. Тому зі стратегічних міркувань ми вирішили вийти з цього бізнесу. Німецька держава в той час не була зацікавлена в покупці. Покупця, крім Газпрому, не було.

Чи можете ви все-таки зрозуміти, чому деякі люди зараз кажуть: «Як могла BASF продати такі важливі газосховища росіянам?»

Будь ласка, давайте не перекручувати історію на сенсаційну! Була створена інфраструктура, яка допомогла німцям протягом десятиліть накопичувати багатство та процвітання. Держава не хотіла цієї інфраструктури, вона суттєво погіршила рамкові умови функціонування цієї інфраструктури, а потім не було покупця, крім Газпрому – і він її купив. Досі «Газпром» відповідально керував сховищами, і про це теж не варто забувати.

А як щодо фінансування Wintershall Dea газопроводу «Північний потік-2», яке також тривалий час викликає суперечки? Це була помилка?

Будівництво «Північного потоку-2» слугувало запорукою безпечного газопостачання Німеччини. Що було б, якби український газопровід вийшов з ладу через неналежне обслуговування? Тоді б ми вже не мали тут значної частини газу. З огляду на це, ми фінансували важливий інфраструктурний проект за політичних умов того часу.

Випадок Росії показує, як швидко можуть зруйнуватися економічні партнерства з автократією. Наскільки ризикованими є відносини з Китаєм, де BASF інвестує 10 мільярдів доларів у нове підприємство?

Китай і Росію не можна порівнювати. У нас немає енергетичного партнерства з Китаєм; країна є важливим ринком для багатьох німецьких галузей промисловості. У 2030 році Китай займатиме 50 відсотків світового ринку в хімічній промисловості, плюс до того часу близько 75 відсотків світового економічного росту відбуватиметься в Китаї. Чи хочемо і чи можемо ми з цим попрощатися?

Чи може світ розпастися на два блоки із західними демократіями з одного боку та такими країнами, як Росія та Китай, з іншого?

Я не думаю, що це станеться. Країни занадто тісно пов’язані економічно, також існує величезна взаємна залежність між Америкою і Китаєм. Розкол був би шаленою шкодою для обох економік. Ця ідея позбавлена будь-якого економічного сенсу.

Чи полегшиться німецький енергетичний перехід внаслідок війни в Україні, завдяки тому, що зараз він став більш нагальним?

Більшості компаній буде складніше, особливо малим і середнім. Для того, щоб вони могли інвестувати в зелені технології, їм потрібен хороший грошовий потік. Якщо це у них відібрати, у них буде менше простору для маневру. Найкращими передумовами для енергетичного переходу є здорові фінанси компаній.

Тож кліматичній кризі доведеться почекати?

Ні, тему захисту клімату не можна відкладати через війну в Україні. Ми маємо достатньо наукових доказів того, що зараз відбувається з планетою. І закрити очі на все це й сказати: ну, просто почекайте десять років, поки ми попрацюємо над іншими речами? Ми не можемо собі цього дозволити.

Якщо ціни на нафту та газ зростуть, чи не стануть такі альтернативи, як зелений водень, автоматично більш конкурентоспроможними?

Ми повинні бути дуже обережними, щоб не створити бізнес-кейс на порожньому місці. Викопна енергія стала дорожчою в Європі, але не в Америці, наприклад. Люди часто говорять: якщо зробити все дорожчим, наприклад, піднявши ціну на CO2, то економіка автоматично перейде на нову систему. Але це не так. Ми в міжнародному змаганні.

Отже, що робити?

Якщо хочемо зменшити залежність від російського газу, ми повинні значно прискорити розширення використання відновлюваних джерел енергії. Я кілька років працював в Економічній раді Зелених і провів багато плідних дискусій. Що дійсно стало зрозумілим всім: ми не можемо досягти трансформації дорогою енергією. Зелена електроенергія також має подешевшати. Думаю, політики це визнали. Також можна побачити, як зараз прискорили скасування доплати за ЕЕГ (державний податок, який іде на розширення відновлюваних джерел енергії).

І як зелена електроенергія потраплятиме до BASF у Людвігсхафені? Не достатньо буде встановити кілька вітряків у Пфальцькому лісі.

Звичайно. Ми будуємо вітрову електростанцію в Північному морі і хочемо побудувати ще одну, але електроенергія також має якось надходити до наших підприємств. Німеччині достатньо морських вітряних електростанцій, щоб виробляти необхідну кількість електроенергії. Але нам потрібна інфраструктура для транспортування електроенергії. А це тягне за собою витрати. Можна виробляти електроенергію за допомогою офшорного вітру за конкурентоспроможними цінами. З переходом на землю виникають додаткові витрати: плата за ЕЕГ, податок на електроенергію. П’ять-шість центів, які коштує електроенергія з Північного моря, швидко перетворюються на 17 центів, досягаючи паркану BASF.

Ви вважаєте війну – дзвіночком, що нам іноді доводиться йти на жертви, щоб забезпечити себе незалежними джерелами енергії?

Я не думаю, що після чотирьох тижнів війни сприйняття вітрового генератора у районі раптом стане позитивним серед населення. Або гудіння лінії електропередач. Але політики це чітко визнали. Є бажання розширюватися. Тепер просто потрібно якось це зробити.

Чутно розмови про те, що Німеччина мусить все ж імпортувати зелену електроенергію та зелений водень. Чи не варто боятися, що заводи, які потребують багато енергії, передислокуються у країни, де більше вітру та сонця?

На жаль, міжнародна конкурентоспроможність може зникнути дуже швидко. Я вам наведу приклад: якщо в Австралії є багато сонячної енергії для виробництва зеленого водню, а також багато залізної руди, чому б сталь не виробляти там, а не в Німеччині? Це стосується і хімічної промисловості. Нам доводиться підтримувати конкурентоспроможність таких підприємств, як BASF в Людвігсхафені.

Багато продуктів дорожчають, якщо їх виготовляти екологічно чистим способом. Тож чи не доведеться нам відмовитися від цього в майбутньому? Чи прогрес уможливлює екологічно чисті продукти, які не коштують дорожче?

Це ілюзія. Захист клімату не дається безкоштовно. Якщо суспільство хоче, щоб ми, компанії, йшли в цьому напрямку, це означає вищі витрати виробництва та більші інвестиції. І вони повинні приносити дохід, інакше вони просто не будуть здійснені. Але витрачати гроші на інші речі, ніж раніше, не так вже й погано. Так було завжди.

Для багатьох людей у західних країнах, можливо, не погано. Але як щодо людей, які тільки починають насолоджуватися споживанням екологічного у таких країнах, як Китай?

В інших місцях у людей інші пріоритети, це правда. Подивіться на інші країни, особливо зараз після пандемії, де мільйони людей втратили фінансову базу, тому що більше не приїжджали туристи в їхні готелі чи ресторани. Чи вважаєте ви, що для цих людей захист клімату є пріоритетом номер один? Тому я можу лише сказати: ми маємо бути обережними, щоб не зайти зі своїми цілями в кут, далекий від реальності. З усіма новими знаннями, з усіма цілями та амбіціями, які маємо, ми повинні не спішити й переконатися, що подорож до мети відбуватиметься зі збереженням нашої конкурентоспроможності. Інакше тут у нас виникнуть проблеми.

З Китаєм?

Я прожив у Китаї десять років і можу сказати: в Азії вже ніхто не рівняється на Європу. Мені там казали: ми більше нічого не можемо навчитися в Європи. Все, що зникає тут у виробничому плані, там із задоволенням вироблятимуть. Тож я дуже сподіваюся, що ми як суспільно, так і в політиці зберігатимемо відчуття реальності та міри.

Чи володіє міністр економіки потрібним відчуттям міри?

Так, міністр економіки Хабек відчуває міру. Все, що я можу сказати – я вважаю приголомшливим те, як він вирішує так багато питань за такий короткий час і розставляє правильні пріоритети. У нього на порядку денному багато чого, наприклад, коаліція, передбачена восени. Щоб це все ставало реальністю так швидко - я дійсно мушу сказати: Chapeau! Моя повага!