Аналитика

Минулий рік приніс із собою болючу, вимушену відмову від дешевого російського газу для Німеччини. Що тепер? Десять поглядів на енергетичну галузь Німеччини після Путіна, переможців, переможених і "зелені" сподівання. 

Великі обсяги газу замість експортуватися в Європу залишаються в Росії. «Газпром» продає це як успіх, хоча самі споживачі та промисловість не здатні використати стільки газу.

Стали відомі перші прізвища.

Багато країн ЄС заборонили гідравлічний розрив пластів для видобування газу з міркувань екології. У той же час вони імпортують більше зрідженого газу зі США – дорогою ціною для місцевих жителів та навколишнього середовища.

На світовому ринку бракує величезної кількості природного газу, який Росія майже не експортує. Німеччина купує заміну за великі гроші. Але для бідніших країн це створює проблеми.

Шановні читачі! Автор цього опусу не є професіоналом  в електроенергетиці. Мій багаж знань в цьому напрямку залишається (якщо іще залишається) на рівні спеціальності «Автоматика і телемеханіка» нафтогазового ВУЗу. Але, як мені здається, здоровий глузд, бачення що робиться навкруги, в тому числі і безпосередньо в місці мого проживання,  певна допитливість, а також вивчення закордонного досвіду  надихнули мене сформулювати, що нам потрібно  робити зараз в енергетиці.

Незважаючи на захист клімату, глобальне споживання вугілля досягло рекордного рівня. Розвиток вугільної індустрії в Китаї, зокрема, змушує насторожитися. Німеччині в цьому належить особлива сумнозвісна роль.

Влада хотіла стримати ціни на енергоносії. Але ефект від законів інший: вони штучно зберігають енергію дорогою. Постачальникам і клієнтам вигідно, казначейство платить.

За словами федерального міністра економіки Роберта Габека, незважаючи на війну та енергетичну кризу, Німеччина утримує міцну позицію. В інтерв’ю він пояснює, як триватиме енергетичний перехід і чому 2023 рік буде «по-іншому складним».