Іронія долі: 5 «газових» протиріч світової геополітики

Time to read
less than
1 minute
Read so far

Іронія долі: 5 «газових» протиріч світової геополітики

Mon, 02/18/2019 - 10:50
Posted in:
0 comments

Конференція з міжнародної безпеки в Мюнхені висвітлила низку глобальних парадоксів

ДЖЕРЕЛО: mind

17 лютого в Німеччині завершилася щорічна Мюнхенська конференція з міжнародної безпеки, яку відвідало понад 600 політиків й експертів, у тому числі 35 глав держав і урядів, а також 80 міністрів оборони та закордонних справ. Головною темою заходу стало протистояння Росії та Китаю з Заходом. Тон дискусії було задано доповіддю його організаторів з промовистою назвою: «Великий пазл: хто підбере деталі?».

«Світ переживає не просто низку криз, а системну трансформацію міжнародних відносин, але яким буде новий світовий порядок, до кінця незрозуміло... Уже очевидно, що настає нова ера змагання «великих держав» – США, Китаю і Росії, а Захід, і особливо Євросоюз, до цього змагання не готовий», – вважають експерти.

Особливу роль у глобальних процесах вони відвели Україні, яка разом з іншими країнами колишнього СРСР виявилася «на роздоріжжі», але найбільше постраждала від того, що «економічно слабка і авторитарна Росія» не хоче випускати їх з орбіти свого впливу, а Євросоюз і НАТО – не готові приймати у свої лави.

Автори доповіді вважають, що поліпшення у відносинах РФ і Заходу, як і полегшення для «країн на роздоріжжі» найближчим часом чекати не варто. Але в довгостроковій перспективі Росія не зможе залишатися серйозним суперником США через проблеми в економіці, викликані нестабільністю рубля, зниженням цін на нафту, американськими та європейськими санкціями.

Розтягнуте в часі глобальне протистояння ключових міжнародних гравців демонструє специфіку становища України: очевидно, країна не може розраховувати на першочергову увагу зарубіжних партнерів, які за нинішніх нестабільних умов, перш за все, стурбовані вирішенням власних проблем для збереження свого економічного благополуччя.

Mind проаналізував деякі парадокси і суперечності цього контексту, важливого для подальших перспектив України, за підсумками дискусій та виступів у рамках Мюнхенської конференції з міжнародної безпеки.

Партнерство з Росією: газова торгівля санкціям не перешкода

Канцлер Німеччини Ангела Меркель продемонструвала стабільність у своїх настроях з приводу майбутніх перспектив відносин Євросоюзу та Росії: ЄС потребує порівняно дешевого російського газу для успішного розвитку економіки і досягнення цілей сталого розвитку, але також важливим залишається політичний діалог і санкційний тиск на Росію, аби країна усвідомила відповідальність за порушення міжнародних правових норм.

Виступаючи в Мюнхені, Меркель знову заявила, що участь європейських компаній у будівництві газопроводу «Північний потік – 2» і запуск цього маршруту для поставок російського газу в ЄС не позбавить Україну доходів від надання транзитних послуг «Газпрому».

«Україна залишиться транзитною країною... Експлуатація інших газопроводів не призведе до ситуації, коли Україну буде повністю відключено», – зазначила канцлер Німеччини.

Одночасно вона підтвердила, що анексія Криму Росією – це «явне порушення міжнародного права». Однак незважаючи на російську агресію, розривати відносини з РФ не можна, і стратегічно важливим є збереження діалогу з Москвою для врегулювання конфліктних питань.

«Переговорну нитку не можна втрачати... Звичайно, я на боці Петра Порошенка у війні з Росією, але також для мене важливими залишаються і питання, пов'язані з «Північним потоком – 2». Російський газ залишиться російським газом, а Росія залишиться нашим партнером», – підсумувала Меркель.

Про те, що партнерство з Москвою щодо «Північного потоку – 2» не заважає розвитку паралельного сюжету про антиросійські санкції через порушення принципів міжнародного права, свідчить також позиція Австрії. Міністр закордонних справ цієї країни Карін Кнайсль напередодні підтвердила, що Євросоюз у понеділок, 18 лютого, планує оголосити про нові обмеження для російських громадян, причетних до історії із захопленням українських кораблів та арештом українських моряків у Керченській протоці. Такій рішучості у зовнішній політиці з боку очільниці австрійської дипломатії не завадив той факт, що в серпні минулого року президент Росії Володимир Путін разом з козачим ансамблем святкував її весілля, і цей візит був приватним, а не офіційним.

Що стосується питання про майбутні умови транзиту російського газу українською територією, то його вирішення, як очікується, активізується після президентських виборів в Україні, які відбудуться 31 березня.

Енергетичний перехід і «холодна війна» за ринки газу

Проблему «Північного потоку – 2» і можливого домінування «Газпрому» в ЄС Єврокомісія прагне врегулювати, поширивши на цей газопровід дію вимог європейського антимонопольного права. 8 лютого було схвалено поправки до Газової директиви про регулювання поставок морськими газопроводами і допуск до них третіх сторін. У цьому законопроекті є пункт, в якому зазначено, що «такі правила необхідні для плідного обговорення майбутнього газового транзиту через Україну».

Для Брюсселя важливою є диверсифікація не лише джерел поставок газу, але й маршрутів. А зміни в економіці регіону створюють передумови для того, що попит на експортний газ в середньостроковій перспективі зростатиме.

Це пов'язано з тим, що основний пріоритет в екологічній політиці європейських країн надано скороченню споживання вугілля і нафтопродуктів задля розв’язання проблеми глобальної зміни клімату. Природний газ у цей період поступового переходу на поновлювані джерела енергії стає основним паливним ресурсом.

Потреба Європи в імпортному газі, за даними Eurostat, за 2017 рік збільшилася на 8,3% і досягла 312,1 млрд куб. м. Пік імпорту «блакитного палива» в Європі – 409 млрд куб. м на рік – припаде на 2025 рік. Такі оцінки озвучили аналітики Міжнародного енергетичного агентства в листопаді 2018 року.

Але власне виробництво газу в ЄС скорочується. Через сейсмічні ризики падає видобуток на найбільшому родовищі Гронінген у Нідерландах, а Норвезький директорат нафти місяць тому погіршив середньостроковий прогноз з видобутку газу і акцентував, що більше значення в перспективі матиме видобуток на ще не відкритих родовищах. Алжир, один з основних експортерів газу в Європу, в грудні 2018 року повідомляв про можливі труднощі в збереженні своїх поставок після 2021 року. Причина – зростання внутрішнього споживання.

Усе це створює ринкові передумови для того, що в Європі збільшуватиметься попит як на російський мережевий газ, так і на американський СПГ, експорт якого лобіює Вашингтон. Крім того, буде затребуваний ресурс і з Катару.

«США і Росія повинні припинити боротьбу за ринки природного газу і зосередитися на якнайшвидшому вирішенні проблеми забруднення навколишнього середовища викопним паливом. Ми не можемо втрачати час, якщо хочемо вирішити проблему глобального потепління», – в цьому впевнений Небойша Накіченовіч з австрійського Міжнародного інституту прикладного системного аналізу, якого цитує Bloomberg.

Агентство називає його «гуру природного газу», який «допоміг підготувати ґрунт для глобального газового буму» півстоліття тому, під час холодної війни між США і Радянським Союзом.

Де проходить межа між політикою та бізнесом у газовій сфері

Енергетичний транзит, який став основою екологічної політики країн з розвиненою економікою, які підписали Паризьку угоду по клімату, для України наразі не є ключовим трендом. Незважаючи на те, що Україна підтримала ці міжнародні домовленості, збройний конфлікт на Донбасі і політична криза у відносинах Києва і Москви залишаються головною перешкодою для прогресу вітчизняної економіки. Реформування енергетичного сектора через внутрішні суперечності також відбувається повільнішими темпами.

Усе це говорить про те, що створення повноцінної ринкової економіки, заснованої на конкуренції, в Україні ще не завершено, як і формування стійких державних інститутів, здатних ефективно просувати інтереси національного бізнесу на міжнародній арені, орієнтуючись, перш за все, на максимізацію прибутку, а не політичні чинники.

Це чітко проявилося в ході публічної дискусії про майбутнє українського газового транзиту та перспективи «Північного потоку – 2»: якщо офіційний Київ розглядає тут своїм пріоритетом захист безпеки і стримування російської агресії, то західні компанії роблять ставку на комерційну вигоду і конкурентні переваги на ринку, які їм забезпечить партнерство з «Газпромом» завдяки доступу до дешевшого газу.

США зіграли проти себе на нафтовому і газовому ринках

Щоб протистояти російській агресії і підтримати українські газопроводи, в серпні 2017 року президент Дональд Трамп підписав черговий закон про посилення антиросійських санкцій. У ньому йдеться, що США продовжуватимуть «виступати проти трубопроводу «Північний потік – 2» через його шкідливий вплив на енергетичну безпеку Євросоюзу, розвиток газового ринку в Центральній і Східній Європі та на енергетичні реформи в Україні».

Але американські санкції досі не завадили будівництву «Північного потоку – 2». Основна причина в тому, що глобалізація, яку США активно пропагували в усьому світі, тепер звужує можливості для обмежень і заборон щодо країн-опонентів і компаній, залучених в міжнародну торгівлю.

Хоча санкції США не заблокували «Північний потік – 2», але вони здатні ускладнити і затримати його будівництво, отже – послабити позиції «Газпрому» на європейському газовому ринку. На перший погляд, це може посприяти розвитку поставок американського СПГ країнам ЄС. Але його конкурентоспроможність тут залишається невеликою в порівнянні з російським трубопровідним газом, у якого низька рентабельність.

Іронія в тому, що сланцева революція в США призвела до посилення позицій «Газпрому» в Європі, але зіграла тут же проти американського СПГ. Розвиток американської нафтовидобутку спричинив надлишкову пропозицію на світовому ринку нафти. Це стало одним із чинників падіння нафтових цін і спровокувало зниження вартості газу з нафтовою індексацією в контрактах, яку використовує «Газпром» при довгострокових поставках.

Тому ціна газу в Європі залишається недостатньо високою для американських експортерів СПГ, щоб відшкодувати їм витрати на виробництво, транспортування і забезпечити прибуток, який можна порівняти з азіатським ринком, де їхній ресурс найбільш затребуваний.

Але посприяти зростанню цін на газ може конфлікт «Нафтогазу» і «Газпрому» щодо майбутнього російського газового транзиту. Такий ризик існує, якщо компанії до кінця року не зможуть домовитися про новий транспортний контракт після 2019 року, вважають аналітики WoodMac.

Багатовекторність: можливості для економічного зростання

Ймовірно, проблема навколо перспектив ГТС могла би вирішитися для Києва набагато легше, якби в 2014 – 2015 році сталася «маленька переможна війна» на території України, а не «системна трансформація міжнародних відносин», яка триває досі і результат якої складно передбачити (як відзначають експерти Мюнхенської конференції з безпеки). Тоді б питання про збереження доходів від транзиту російського газу після 2019 року, коли спливе діючий контракт «Нафтогазу» і «Газпрому», не стояло б для Києва зараз настільки гостро.

Гучний конфлікт з Росією дозволяв Києву спочатку прийняти рішення про мінімізацію не лише політичних, а й економічних контактів між країнами. Однак розтягнувшись у часі, протистояння сусідів показало, що і торгові відносини обірвати їм непросто, незважаючи на взаємне політичне несприйняття.

Поступово товарообіг України й Євросоюзу також збільшується, активізувалася торгівля і з третіми країнами: Китаєм, Туреччиною, Єгиптом, Іраком, Саудівською Аравією, Тунісом. Це говорить про те, що спектр економічних можливостей України в останні роки розширився, створюючи основу для багатовекторної зовнішньої політики, яка обіцяє країні чималі дивіденди.